Новини
Загальна інформація
Особистості
Історія
Презентації
Ковель і видатні люди
Суспільно-політичне життя
Соціальна сфера
Економіка
Освіта і наука
Культура
Релігія
Спорт
Стратегія розвитку
Зовнішні зв`язки
Пісні
Контакти
Фотогалерея
Журнал ПТАХА
Громадська організація
НАЦІОНАЛЬНИЙ АЛЬЯНС

Публікації з Ковельщини в Рівненській газеті

Публікації з Ковельщини в Рівненській газеті
Ця рівненська газета під назвою "Волинь" виходила у світ за ініціативою і власною участю відомого нині письменника-земляка, уродженця села Дермань Здолбунівського району, Уласа Самчука (1905-1994) у роки німецько-фашистської окупації, автора трилогії "Волинь" і повісті про голодомор-33 "Марія", при радянсько-комуністичному режимі була недоступна для широкого кола науковців і дослідників, не кажучи уже про краєзнавців, бо знаходилась у спецфондах під сумнозвісним суворим табу. І тільки з проголошенням незалежності України була виведена із майже 50-річного підпілля. А уже в першому номері, який з`явився у світ 1 вересня 1941 року, в передовій статті "За мужню дійсність" сам редактор заявив, що "прадавня українська земля Волинь вступила в новий період свого історичного буття", а у слові "Від редакції"" констатувалося: "Приступаємо до видання часопису "Волинь". Потреба пресового органу, особливо у наш час, надзвичайно велика. Брак друкованого періодичного рідного слова, брак зв`язку, брак відомостей, як з рідного краю, так і з чужини, творить атмосферу замкнутої порожнечі й безперспективності". А уже в замітці "Українська рада довір`я на Волині", створеній Степаном Скрипником, пізніше митрополитом Мстиславом (1898-1993), між іншим, він був членом правління українського товариства ім. Лесі Українки в Рівному наприкінці 20-х - початку 30-х років, повідомлялося, що серед інших до неї увійшли С.Підгірський - колишній посол, адвокат із Ковеля і голова міської управи М.Пирогов, а у випуску за 1 вересня уся рада зафіксована на знімку. У своїх спогадах "На білому коні" Улас Самчук зазначив про своє дітище: "Великого розміру, чистий друк, непогане оформлення, добрий папір. Перша справжня газета на території окупованої України, видана незалежними силами і засобами. Скрипник власноручно цілу ніч її верстав, а на ранок, коли ще всі спали, сам розніс її по знайомих, виголошуючи:
- "Волинь"! Газета! Нова газета! "Волинь"! П`ятдесят копійок! "Волинь"!"

У "Хроніці" за 14 вересня вийшло повідомлення, що "у цих днях переїздом до Житомира відвідала Волинь відома поетка пані Олена Теліга", а 5 жовтня - про створення у селі Залісах управи і відновлення діяльності "Просвіти" і що активність проявляє отець Данило Штуль. Це досить цікавий і промовистий факт для дослідників-літературознавців, бо родина Штулів - сам батько, його дружина Антоніна, сини Олег (Жданович) і Василь були тісно пов`язані з долею нині відомої української поетеси Олени Теліги (1907-1942), якій було відкрито меморіальну дошку на одному з будинків на Театральній площі у Рівному 22 лютого 1992 року, про що частково відзначав київський літературознавець Юрій Ковалів у статті "Блакитне небо мені світило..." та інші автори, а детально розповів професор Львівського держуніверситету ім.Івана Франка Іван Денисюк у статті "Олена Теліга на Ратнівщині", у якій, зокрема, зазначив, що "Заліси моє рідне село. У 1938 році мені було чотирнадцять. Олену Телігу бачив неодноразово й досить добре її запам`ятав", а "новий священик Данило Штуль... неординарна особистість. У церкві... більше говорив про Україну, ніж про Матір Божу, і не так про Ісуса Христа, як про Тараса Шевченка".

Василь Штуль працював у тижневику "Волинь" (за спогадами того ж Івана Денисюка у Залісах його звали "паном редактором"). В уже згаданих вище спогадах Улас Самчук писав, що "склад нашої редакції, адміністрація і співробітники швидко побільшився, уже з перших чисел газети до редакції був прийнятий здібний молодий журналіст Василь Штуль...". Про це є свідчення і в фондах редакції в Державному архіві Рівненської області. Колишній вчитель і директор Рівненської української гімназії Михайло Гуцуляк у спогадах "Про близьке здалека" (1976) відмітив, що "у травні 1938 року серед випускників" цього навчального закладу, які одержали "свідоцтва зрілості" був і Василь Штуль. Тому зрозумілими є вищезгадані публікації, а за 5 жовтня - стаття Василя Штуля "З ритмом життя" про творчість Олени Теліги. Десь на початку місяця сам автор побував у батьковому селі, бо уже 19 жовтня з`явилася його стаття "Вже не "тутешні" під рубрикою "Нариси з Полісся", яка починається так: "Велика мурована будова Ковельського двірця бундючно підноситься над цементованими плитами перонів і самопевно поглядає на бетон рампи, що вперлася в поліській м`який і підмоклий грунт. Цей бетон і цивілізація святкує свою частину перемоги над відвічним поліським болотом. Так святкує цивілізація свою перемогу в Ковлі, Бресті, Кобрині, Пінську, Століні, Камені-Каширському, Давідгородку й Ратному та у всіх убогих селах і сумних містечках Полісся, що їх перетинають рейки залізниць чи стрічки битих доріг..." і підкріплював таким особистим враженням: "Здавалося, що поліська трясовина всмоктала й всі потяги, що мали б іти з Ковля на Брест. Дійсно блудними вогниками бігали маневруючі паротяги, але жоден з них не їхав у потрібному мені напрямку на Брест, вглиб Полісся, ніби боявся болота". Згадавши деякі історичні факти минувшини, починаючи ще з княжих часів, наголосив, "що всі зусилля польської політики спрямовувались на те, щоб з українців Полісся зробити "тутешніх". І це подекуди вдалося. І Олекса Стефанович на питання "Українці ви?" почув відповідь: "Ні, паночку, "тутешні". Це був осяг - чи не найбільший Польщі - небіжки".

Опубліковані його "Враження з Ковельщини" і в номері за 13 листопада, у яких, зокрема, пишеться, що "Життя Ковля і цілої Ковельської округи почало відроджуватись зараз же після відходу більшовиків. Спочатку були труднощі. Ковельщина найдоскульніше відчула брак людей до праці. Але все ж таки вдалося життя налагодити. Ковель найчистіше місто Волині... Не обходиться й тут без деяких недотягнень, може хтось не повірить, але це факт, що ціла Ковельщина покрита сіткою телефонів. З Ковля можна телефонувати не тільки до поодиноких районів, але й до найдалі віддалених сіл... Неприємне враження, коли українці послуговуються російською мовою". У "Хроніці" сповіщається, що у самому місті вже "урохомлено 3 українських народних школи, у яких вчиться 1200 дітей" і діє українська гімназія, яка "нараховує 480 учнів", де, окрім українців, вчиться 21 поляк, 14 росіян, 4 чехи і 2 білоруси, а "громадяни міста жертвено допомагають матеріально і морально". Керує гімназією директор Юрій Олесницький, навчає дітей 24 вчителів, а на цілому терені - "320 початкових, повних і неповних шкіл, у яких біля 700 вчителів навчають 40 000 дітей", а у Матієві працює гімназія, і "у повіті створено 4 польських школи", а "нагляд над низовими школами має інспектор Геровський".

Є замітка, що при управі створено комітет допомоги українським полоненим із Червоної армії, яким керує Микола Бачинський, і за ініціативою комітету "створено пункт для звільнення з таборів полонених", якому вдалося уже врятувати понад 1000 чоловік і допомогти тим, що "вертаються з таборів у Холмі та інших місцевостей". Громадяни міста до них відносяться тепло, "нерідко бувають випадки, що поодинокі родини приймають хворих, або ранених до себе в хату, навіть на власні кошти оточують їх лікарською опікою", пишеться, що "у багатьох селах працюють аматорські гуртки, які час від часу влаштовують вистави".

У "Хроніці" за 4 грудня газета повідомила, що "з Ковельщини нам пишуть, що деякі священики ще до цього часу виписують для селян метрики польською мовою", а за 11 грудня - що "стараннями бувших вояків Української армії відбуваються святкування 20-х роковин Базару", що "в усіх церквах відбулися панахиди", а в кінотеатрі ім.Івана Франка - академія, на якій "реферат виголосив Йосип Мацюк", виступав хор під керівництвом Швайковського, читалися вірші, а закінчилося свято "співанням національного гімну". Такий же захід відбувся в Любитові, де "найкраще з читання виступили Наталія Кулачок і Богуславська та діти". Ці заходи проводилися за сприяння ініціативної комісії, до складу якої входив і Василь Штуль.

Газета "Волинь" за 25 і 28 грудня повідомила про діяльність "Просвіти" у Любомлі, де уже працювали рільнича і реміснича школи, і у Ратному, де ставилися вистави "Наталка Полтавка", "Сватання на Гончарівці", "Ой, не ходи Грицю...".

Численні публікації з Ковельщині з`являються на сторінках "Волині" і в 1942 році. Це із сіл Кругеля (1 січня), Шайно (18 січня), Миляновичі (22 січня), Горовичі (5 лютого), Облапи (12 лютого), Зачерноче (23 лютого) тощо, з самого Ковеля, де відкрилася при технічній школі трирічна торговельна школа на вулиці Поштовій (15 лютого), що 21 лютого з`явився часопис "Ковельські вісті", який редагував О.Муравський (5 березня). За 26 лютого вміщена стаття Василя Штуля "Співець сучасності" про Лесю Українку, дві статті про Тараса Шевченка Юрія Косача - "Поетова провесінь" (5 квітня) і "У Римі 1842 року" (26 квітня).

У добірці "Українське життя" в інформації під заголовком "Фармацевтичні курси у Ковлі" (21 січня 1943 року) повідомляється, що "закінчився чотиримісячний фармацевтичний курс, який випустив 38 фахівців аптекарської справи, атому "аптеки міста Ковля і районних міст Ковельської округи одержали добре поповнення" спеціалістів. Привертає увагу цикл публікацій Н.Кибалюка про волинські культурно-духовні та історичні святині, серед яких під заголовком і "Козацькі могили під Берестечком" (16 вересня).

За цей рік є чимало різножанрових публікацій про славетну Лесю Українку і до 30-річчя її смерті, і до дня народження. Ось хоча б такі: "Де мешкала у Києві Леся Українка" (26 січня), "Леся Українка" (29 липня), "Свято Лесі Українки в Києві (ЗО вересня), "Лісова пісня" Лесі Українки" (24 жовтня), у яких пророче наголошувалося, що "настане час і зазвучать... всіма мовами культурного світу її поезії, будячи людську душу зі сну, кличучи до змагання за краще завтра...".

Газета першою писала про масові розстріли у радянських в`язницях енкаведистами засуджених людей при наступі гітлерівських військ у Луцьку, Дубні, Вінниці та інших містах, у тому числі і в Ковелі (11 березня), де "28 лютого відбулося перенесення останків помордованих українців у 1941 році у в`язницях НКВД з в`язничого подвір`я на цвинтар", яких "щойно тепер відкопано і удалося навіть декого ідентифікувати", а всього було перезахоронено 70 тіл.

У кінці 1943 року газета припинила своє існування, а 2 лютого 1944 року Рівне, як і Луцьк, і Здолбунів, було звільнене від фашистської окупації.

Вивчати і правдиво висвітлювати у наш заідеологізований час історію самого Ковеля і всієї Ковельщини у роки другої світової війни не можна без газетних публікацій того часу. І доброю підмогою у цьому є рівненська газета "Волинь", яка знову продовжує свою біографію у відновленому варіанті з 1991 року, засновником якої стали Рівненська крайова організація Народного Руху України і підрозділ Українського козацтва "Волинська січ", непохитно відстоюючи українську національну ідею, гідно продовжуючи справу її попередників і подвижників.