Загальна інформація
Історія
Ковель і видатні люди
Особистості
Новини
Суспільно-політичне життя
Економіка
Соціальна сфера
Освіта і наука
Культура
Релігія
Спорт
Стратегія розвитку
Зовнішні зв`язки
Генезис ковельчан
Пісні
Ковельський слід Костянтина Острозького
Історичну постать К. Острозького я насмілююсь внести до скарбниці історії міста Ковеля не випадково. Є достатньо свідчень про зв`язки К. Острозького з А. Курбським та його сім`єю, а таким чином, і з містом. Ці стосунки мали великий вплив на К. Острозького. Вони стримували рух похилою площиною до окатоличення, по якій від українства скочувався весь рід Острозьких та української шляхти.

Костянтин Острозький народився у місті Дубно 1526 року. Рід Острозьких був дрке заможним, володів багатьма маєтками, містами і тисячами сіл на Волині, Київщині, Галичині й Поділлі. У двадцять два роки він стає старостою Володимир-Волинським, у 24 - маршалком Волинським, в 1559 році - воєводою Київським, а 1569 року - польським сенатором. Якщо дослідити, що підняло К. Острозького на вершину історії, то впевнено можна сказати: родове багатство і суспільний та політичний щабель, на якому перебував рід Острозьких. На думку Миколи Костомарова, К. Острозький не відзначався ні воєнними подвигами, ні державними ділами, "не дбав про охорону повіреного йому воєводства, лишив Київський замок у сумнім стані".

Крім того, залишив негарні свідчення про свою молодість, коли допоміг Д. Сангушку викрасти сестру. Розповідають, що для втіхи чи задля сміху в дворі тримав якогось ненажеру, що поїдав багато їжі. Звідси стають зрозумілішими його дії при підписанні Люблінської унії, при знищенні козаків Косинського.

"Видатний український політичний і культурний діяч" - свідчить "Довідник з історії України". "...Був київським воєводою і одним з найбільших панів Польщі та Литви", - пише Микола Костомаров у книзі "Історія України в життєписах визначних діячів".

"Князь Костянтин - найбільший оборонець України від смер тоносної унії", - хвалить його професор і митрополит І. Огієнко, "Заслуговує він із синами та вся українська безхребетна шляхта на вічну ганьбу не тільки за Люблінську унію, але й за мовчанку під час сидіння в польському сенаті у 1597 році, коли у Варшаш четвертували, а потім порозвішували тіло національного героя і козацького гетьмана С. Наливайка, якого Острозький взагалі не боронив, хоч міг би таки як польський сенатор разом з двом; І синами, теж польськими сенаторами", - звинувачує професор Дмитро Блажейовський в своїй книзі "Берестейська унія та уі< раїнська доля і недоля".

На яких терезах зважити вчинки, рішення історичної особи У неспокійному і розбурханому морі XVI століття на історичну постать тиснули хвилі економічних відносин, політичних амбіцій суспільних протиріч державного диктату. Вибір С. Наливайка йти на смерть в ім`я України і водночас рішення Костянтина Острозького підписати угоду про передачу української землі Польщі заради збереження свого багатства і свого панівного становища - це речі, які на терезах не зважуються.

Князь Курбський, отримавши у володіння ковельський має ток, спілкувався і товаришував з князем Костянтином. Він доко ряв йому за дружбу з єзуїтами, докоряв за книги, писані польською мовою. "Добродію мій вельми любий, пошо ти прислав мені книгу, написану неприятелем Христа, помічником антихриста і вірним його слугою? (Йдеться про твір Мотовила). З ким ти дружишся, з ким пристаєш, кого на поміч прикликуєш? Прий ми від мене, слуги свого вірного, ласкаво раду: перестань дружи тися з тими супостатами прелукавими і злими. Ніхто не може бути другом царя, як має приязнь з його приятелем і держить їх як за пазухою змія; тричі молю тебе, перестань так поступати, будь подібний праотцям своїм у ревності благочестя". Так звину вачувати, дорікати і напучувати може тільки близький друг. Курб ський неодноразово редагував і переглядав книги, що присилав Острозький, знову й знову докоряв йому за відступ від віри своєї. Про це свідчить його реакція на прислану Острозьким книг єзуїта Скарги "Про єдину церкву", написану з метою створення унії. Ще більша полеміка у двох політичних діячів виникла відносні мови. Острозький радив Курбському перекласти польською ми вою його листи для більшого поширення. Московський утікач не хотів про це й слухати: "Коли б зібралося чимало вчених, то й вони не змогли б достовірно перекласти граматичні тонкощі слов`янської мови на їхню польську варварію. Бо вони не тільки з мовою слов`янською або грецькою не справляються, а навіть з їх улюбленою латинською".

Отак із сивої давнини з невеликих краплин вимальовуються психологія, політичні і суспільні орієнтації, національна позиція двох князів. Так поступово тривало ополячення одного, яке стримувалося князем ярославським і ковельським. Хоч ніщо, звісно, ре змогло зупинити ополячення української шляхти та її вищої касти - великих князів. Віддавали дітей в науку - та не свою. Ополячувались - і звисока дивились на українців.

"Вже багато родичів, - писав А. Курбський княгині Чорто-рийській, - родів княжих шляхетських, чесних громадян віддали дітей своїх на науку, та єзуїти нічому їх не навчили, а тільки користуючись їхньою молодістю, відвернули од віри правої".

М. Костомаров стверджує, що князь Курбський "мав сильний вплив на діяльність князя Острозького у справі оборони віри й підродин книжної освіти, бо він був з Острозьким в близьких стосунках".

Про близькі стосунки князів пише і професор Д. Блажейовсь-кий: "Вплив на це (коли Острозький писав, що церковно-слов`янської мови ніхто не розуміє і просив писати по-польськи) мав князь Курбський. Який був, як і всі тодішні москалі, за церковно-слов`янську мову, бо своєї літературної москалі не мали".

Історик М. Іванішев також відзначає близькі взаємини Острозького з князем, зокрема згадує випадок, коли А. Курбський у присутності К. Острозького в Турійську, де були й інші знатні особи, вигнав королівського посланця Вольського. Острозький та Курбський брали участь у прийнятті Люблінської унії. І, накінець, у своєму заповіті Курбський головним опікуном своєї сім`ї призначає волинського князя і на знак дружньої пам`яті заповідає йому "свои доспехи, зерцала булатныя, шишак и наруги булат-ныя". Князь Острозький залишився вірним заповіту і як головний опікун кілька разів просив княгиню виконати заповіт покійника і привести справи в порядок, але княгиня його не слухала.

Звичайно К. Острозький неодноразово бував у Ковелі. Був він присутній у Ковельському замку при офіційній передачі маєтку дружині і дітям А. Курбського, після смерті останнього.

Той невеликий, але діючий вулкан енергії, що вихлюпувян позитивну стримуючу силу з ковельського маєтку А. Курбськоп-впливав на К. Острозького і якоюсь мірою на його світогляд спри чиняв дії позитивного характеру. Молена з певністю сказати, що спілкування К. Острозького та А. Курбського вплинуло на відкриття Острозької школи, на видання Біблії і на, хай і малу, але протидію Берестейській унії.

Але чи міг стати К. Острозький орлом українськго духу, ук раїнської державності, національного відродження? Відповіді однозначна: ні. Середовище, в якому перебувала особа рівня князя - це великий тиск обставин у темному лабіринті тодішньої ли товської держави. Географічне розташування сприяло зближен ню волинських земель з Варшавою. Волинь була під державною дією Литовського князівства. Історичне середовище було аморфним. Княжі часи, коли Волинь мала кордони з Польщею, відійшли і забулись. Пам`ять не лишила сили на відродження Волині як держави.

Економічне становище спонукало до зближення з Польщею та служіння їй. Адже рід Острозьких платив із своїх прибутків всього 25 відсотків, решта, лишаючи задля свого розвитку й життя Більше того, як вважає М. Костомаров, К. Острозький взагалі податків не сплачував, тому піти на конфлікт з королем і втрати ти своє багатство князь не міг. Політичне середовище примушу вало шукати союзу з Польщею. Московія із своїми жорстокими законами не притягувала до себе. Магдебурзьке право було достатньо демократичним, щоб переважати все інше. Воно давало змогу вільних дій та рішень. Духовне середовище, а саме - слабка православна основа наступ католицизму із Заходу, не сприяло утвердженню українського духу. УНІЯ не стала каталізатором української віри й державності. Громадянське середовище взагалі було ніяким. Що могли протиставити прості українці тиску Речі Посполитої?

Національне середовище простих українців тліло, гнило, прикрите важкою ковдрою польсько-литовського режиму. А психологічне середовище було ще більш гнітючим і безвихідним. Великі князі, бояри, шляхта залишали напризволяще своє національне і за будь-яку ціну дерлися до чужого престолу. Великий князь Острозький був претендентом на польський престол після смерті короля Сигізмунда II Августа 1572 року. Не дивно, що він, боронячи своє майно, понищив під Пястами козаків Косинського.

XVI століття стукає в серце XX століття, щоб відкриваючи двері третього тисячоліття, об`єктивно оцінити себе і свої можливості, щоб ми навчилися плавати в розбурханому морі життя і не втопилися, щоб не викинуло нас, знесилених, на чийсь берег: чи то російський, чи то польський, чи німецький. Хитається перед нами постать К. Острозького, робить несміливі кроки до свого рідного, але не втримується і сповзає до чужого.

Не будемо судити, на що не маємо права, але робімо усе для збереження рідного, материнського, українського.